Сестра побіліла першою.

Не вся одразу — тільки ділянка навколо губ, ніби з обличчя раптом стягнули кров.

Телефон у її руці повільно опустився вниз, екран ще світився, але пальці вже не рухалися.

Батько не взяв роздруківку одразу.

Подивився спершу на мене, потім на назву вгорі сторінки, ніби папір міг зникнути, якщо не торкатися до нього.

Мати, навпаки, рвонулась першою.

— Що це таке? — її голос зірвався на шепіт.

— Що ти собі дозволяєш?

У студії пахло мокрими стеблами, пилом із картонних коробок і друкарською фарбою.

Принтер у підсобці ще дзижчав, викидаючи нові аркуші.

Моя помічниця Марта стояла біля холодильника з букетами й не ворушилась, лише стискала рулон крафтового паперу так сильно, що той зім’явся посередині.

Батько все ж узяв документи.

Перегорнув першу сторінку, потім другу.

На третій зупинився. Там був інвойс за «розширений пакет репутаційної підтримки», окремо — покупка залучення, окремо — сітка коментарів, окремо — утримання фіктивної активності.

Усе — за підписом компанії, яку вони роками видавали за технічне обслуговування сайту.

— Це робочі витрати, — сказав він надто швидко.

— Ти все не так зрозуміла.

— Для чого саме робочі? — спитала я.

— Для дому під Львовом? Для даху? Для котла? Чи для того, щоб у Джесіки під фото з’являлися чужі захоплені коментарі з однаковими помилками?

Сестра нарешті отямилася.

— Усі так роблять.

Голос у неї був сухий, як серветка.

Вона ковтнула й повторила вже з викликом:

— Усі купують просування. Це бізнес.